Методичне об'єднання суспільно-гуманітарного циклу

ПРОБЛЕМА МЕТОДИЧНОГО ОБ'ЄДНАННЯ СУСПІЛЬНО-ГУМАНІТАРНОГО ЦИКЛУ

Банк даних

Про вчителів шкільного методичного об'єднання суспільно-гуманітарного циклу

Назарівського навчально-виховного комплексу

     Голова методичного об'єднання:              Коваленко О.О.

     План роботи МО:

Засідання № 1. Тема: Професійний підхід у освіті 

Засідання № 2. Тема: Роль та місце вчителя у формуванні мобільності учнів 

Засідання № 3. Тема: Творчий вчитель – здібні учні 

Засідання № 4. Тема: Нестандартний урок. Який він? 

Засідання № 5. Тема: Підсумки роботи за рік. 

Розвиток професійної компетентності сучасного вчителя:

реалії і перспективи

    Оновлення освіти потребує від педагогів вмілого використання як традиційних так і інноваційних  форм діяльності. Сучасна школа потребує сучасного учителя. Яким він має бути? Компетентна, оптимістична, гуманна, інтелігентна, креативна, творча особистість – таким має бути учитель теперішнього і майбутнього.
    Що ж таке професіоналізм?
    Професіоналізм – сукупність (поєднання) компетенцій, які дають змогу реалізувати професійну діяльність у сучасних соціально-економічних умовах, застосувати їх з метою підвищення якості освіти та гармонійного розвитку  учнів. 
    Дефінітивний аналіз понять «компетенція»  і «компетентність» свідчить про відсутність єдиних підходів до розуміння зазначених термінів.
    Компетенції - сукупність взаємозалежних якостей особистості: знання, уміння, навички, ставлення,  способи дії, - необхідних для якісної діяльності. Чим розвиненіші компетенції, тим вищим є  рівень реалізації професійної діяльності.
Компетенції, що свідчать про професіоналізм педагогів?
              - методологічні;
              - правові;
              - комунікативні;
              - професійно-педагогічні;
              - дидактичні;
              - виховні;
              - інформаційні;
              - науково-предметні;
              - методичні
    Поняття «компетентність» означає коло повноважень будь-якої посадової особи; володіння знаннями, досвідом у певній галузі.
   Професійна компетентність педагога – це особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно і ефективно реалізувати цілі  педагогічного процесу.
    Для цього необхідно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності. Компетентність визначаємо як володіння відповідними компетенціями.
   Педагогічна компетентність – це  система наукових знань, інтелектуальних і практичних умінь і навичок; загальної культури, особистісних якостей учителя, спроможного вирішувати психолого-педагогічні завдання.
    Професійна  компетентність учителя з часом змінюється. Сучасний учитель повинен уміти творчо засвоювати знання, критично осмислювати здобуту з різних джерел інформацію. Якщо педагог не буде слідкувати за досягненнями психолого-педагогічної науки, не оволодіватиме інноваційними технологіями та інтерактивними методиками, не навчиться  впроваджувати ІКТ та ППД – такий учитель не зможе забезпечити  якісної освіти та дати оптимальний результат.
     Професійна компетентність – це мистецтво, яке повинно постійно удосконалюватися
     Етапи технології розвитку професійної компетентності.
 - початкове діагностування;

- навчання, курсова перепідготовка, тренінги, майстер-класи;
- участь у роботі РМО;
- самоосвіта;
- підсумкове діагностування.
    Форми роботи з підвищення професійної майстерності педагогів. Співбесіда, творча група, педагогічний практикум, консультація, школа молодого учителя, розв’язування педагогічних ситуацій, постійно діючі семінари, семінари-практикуми, майстер-класи. Педагогічна виставка, конкурс професійної майстерності, школи перспективного педагогічного досвіду, творчий портрет, творчий звіт, комп’ютерна презентація,  педагогічне портфоліо, захист інноваційного проекту. 
    Компоненти, що характеризують структуру професійної компетентності учителя?
         1. Професійно-педагогічні знання (праксеологічний компонент)
         2. Адекватне сприйняття, осмислення та відображення інформації, пізнання і конструювання процесу навчання (гносеологічний компонент).
         3. Професійні психологічні позиції, установка вчителя, цінності, професійна  позиція учителя (аксіологічний  компонент).
         4. Педагогічна діяльність – це діяльність не індивідуальна, а спільна  (соціальний компонент).
         5. Педагогічний процес неможливо уявити без комунікації (комунікативний компонент).
         6. Мають бути сформовані педагогічно-професійні якості (особистісний компонент).
         7. Педагогічна діяльність носить творчий характер (творчий компонент).
         8. Треба  реально оцінювати свої  можливості, результати діяльності, прагнути до  самовдосконалення, до подолання професійних криз (рефлексивний компонент).
      Висновок: Всі компоненти взаємопов’язані й взаємообумовлені.
    Групи на які діляться професійні компетентності.
а) ключові – необхідні для виконання будь-якої професійної діяльності (інформаційно- комунікативні, соціально-трудові, мовні, культурні, здатність учитися);
б)  базові – відображають специфічний характер педагогічної діяльності (організаційний, дидактичний компоненти, здатність до педагогічного мислення, когнітивно-креативний, психологічний, оцінювальний, консультативний компоненти і здатність до розвитку впродовж усього життя);
в) соціально-предметні компетентності (рівень володіння предметом і розвиток дослідницької компетентності учителя).
    Висновок: Професійна компетентність учителя – сукупність ключових, базових і спеціальних компетентностей, що проявляються на професійно-діяльнісному, комунікативному й особистісному рівнях.
    Вимоги до  сучасного учителя:
1) вимоги як до сучасного  спеціаліста:
 - фундаментальність (глибина знань наукових основ);
 - компетентність (глибокі  професійні знання і загальна ерудиція).
2) специфічні вимоги до вчителя:
 - розуміння місця загальної освіти в системі безперервної освіти;
- знання вікових особливостей дітей;
- розуміння значимості роботи з сім’єю.
3) система педагогічної культури вчителя (5компонентів):
- перцептивний компонент  (вміння розуміти емоційний стан і мотиви поведінки дітей, здатність до емпатії (співпереживання);
- комунікативний компонент (відкритість для спілкування і співпраці з учнями);
- конструктивний компонент (організація діяльності дітей і своєї власної діяльності);
- інноваційний компонент (потреба в інноваційній діяльності, педагогічний пошук);
- рефлексивний компонент (усвідомлення своєї педагогічної діяльності як головної  сфери свого особистісного  самовизначення, самооцінка свого професійного розвитку).
    Показники готовності до професійної педагогічної діяльності:
1. Уміння розв’язувати професійно-педагогічні проблеми:
         - загальний рівень освітньої підготовки вчителя (вибір стилю спілкування, врахування вікових та індивідуальних особливостей);
         - реалізація професійних знань (виявлення причин  неуспішності учня, підготовка і проведення різних форм  позакласної виховної роботи  і т.д.).
2. Сформованість основних функцій педагогічної діяльності:
         - діагностична;
         - прогностична;
         - організаторська;
         - конструктивно-спроектована;
         - інформаційна;
         - комунікативна;
         - дослідницька;
         - контрольно-оцінна.
3. Сформованість професійно-значущих властивостей особистості:
         - компетентність;
         - здатність до педагогічного  спілкування.
    Важливим є рівень методичної компетентності учителя.
- Емпіричний. У вчителя наявна певна сума знань, але у своїй практичній діяльності керується готовими розробками, рекомендаціями, не вміє самостійно аналізувати й конструювати навчальний процес.
- Конструктивний. Учитель на теоретичній основі обмірковує мету своїх дій, бажаних результатів, умов їх досягнення. Педагог може теоретично проаналізувати запропоноване й обмірковано обрати послідовність застосування педагогічного інструментарію.
- Творчий. Учитель самостійно конструює навчальний процес, вільно використовуючи в практичній діяль7ності теоретичні основи педагогіки, відшукує обґрунтоване рішення будь-якого педагогічного та дидактичного завдання, орієнтується на розвиток учнів і саморозвиток.
    Складові методичної компетентності вчителя.     
    Методична культура, методична творчість, методичне мислення, мобільність учителя.
    Складові: науковість, системність, послідовність, перспективність, зв'язок з практикою, наочність, доступність.
    Професійна компетентність – це мистецтво, яке повинно  постійно удосконалюватись.

Форми і методи роботи з учнями

з метою активізації розумової діяльності

     В навчальному процесі у школі застосовуються різноманітні методи, технології та педагогічні прийоми стимулювання пізнавальної діяльності учнів. Зокрема, традиційні та інноваційні, пасивні, активні та інтерактивні методи. До традиційних форм навчальної роботи належать пасивні та активні методи.

    У навчальному процесі активність учнів проявляється не лише в роботі думки, а й у практичній діяльності, в позакласній — позаурочній роботі, в напруженні волі, а також в емоційних переживаннях.

     Розумова активність учнів у процесі навчання мови та літератури має особливе значення в формуванні понять, осмисленні їх, практичному застосуванні й, особливо, в умінні самостійно оперувати цими поняттями. Тому доцільно розглянути методи й форми роботи для реалізації цілей. В першу чергу це:

1. Груповий метод під час виконання вправ. Робота в парах.

2. Різні форми роботи з книгою.

3. Застосування різних видів заохочень.

4. Самостійні роботи із застосуванням аналогій, порівнянь, карток-інструкцій і консультацій.

5. Використання на уроках елементів історизму, зацікавленості (уроки-казки, уроки-подорожі, уроки-кросворди і т.д.).

6. Використання проблемних ситуацій.

7. Виклад матеріалу блоками.

8. Наочність, доступність, оригінальність розв'язань різними способами, самостійність в одержанні знань, вибір методу виконання вправ, зв'язок науки з практикою, анкетування, тестування.

9. Спостереження за мовою, рецензування за схемою.

Розглянемо деякі конкретні приклади.

    Це можуть бути блок-схеми алгоритми, естафети,»Хто швидше запалить вогнище?». Виробленню навичок сприяє гра «Рибалка» з чотирьох запропонованих на рибках прикладах діти варіанта «виловлюють» приклади з відповіддю. Наступний вид завдань - кругові приклади, які дозволяють учням здійснювати самоконтроль, а вчителю легко перевіряти роботу учнів.

   Шляхи і методи активізації пізнавальної діяльності можуть бути здійснені тільки з допомогою умілого поєднання фронтальної, групової, індивідуальної роботи учнів, а також за допомогою сучасних засобів індивідуального навчання. Такими засобами є дидактичні матеріали з друкованою основою, карточки-інструкції, карточки-зразки, засоби програмованого контролю і т.д.

    Завдання вчителя полягає в тому, щоб поряд з вивченням даного правила постійно демонструвались прийоми і способи пізнавальної діяльності.

За своєю формою прийоми і способи діяльності описуються:

а) схемами та таблицями;

б) правилами та прикладами.

    В процесі своєї діяльності учень користується готовими таблицями, правилами і схемами або самостійно їх складає.

    Перш ніж реалізувати набуті знання через призму власної творчості, вивчаю передовий педагогічний досвід з цього питання.

    Головне - уміння виховати у школярів правильні відношення до навчальної праці, до процесу власного пізнання при вивченні мови. Не звинуватити учня в незнанні, а допомогти йому оволодіти знаннями - така позиція вчителя. Кожен учень має право на довільну гіпотезу, навіть якщо вона пізніше виявиться помилковою. Для неї, як і для учнів, важливий пошук, що в кінцевому рахунку позитивно впливає на рівень і якість підготовки. Розвиток творчого мислення, дуже важливо не тільки для успішного оволодіння шкільним курсом, але і для повсякденного життя.

   Провідні ідеї її творчого підходу до праці такі: зацікавлення учнів навчальним матеріалом і процесом оволодіння ним та раціоналізація навчальної діяльності учнів. Реалізовуються ці методи такими прийомами: словесним, наочним, практичним, проблемним, дослідницьким.

   Насамперед потрібно звертати увагу на розвиток пізнавального інтересу учнів. Ця особиста риса школяра проявляється у вигляді допитливості, активності, цілеспрямованості.

    Для правильної організації роботи по формуванню в учнів пізнавального інтересу за допомогою прогностичних методів - виявляти «за» і «проти», які впливають на цей процес. Маючи такі дані, будувати свою роботу так, щоб знімаючи негативні фактори, цілеспрямовано формувати у школярів пізнавальний інтерес. При цьому потрібно намагатися оптимально поєднувати методи як суб'єктивного характеру, так і об'єктивного. Суб'єктивний шлях організації навчальної діяльності - це методи переконання, пояснення, інформування. Об'єктивний - створення умов, у яких в учня виникли б мотиви до навчальної діяльності, щоб він почав діяти.

   Однією з форм, що активно запроваджується в навчальний процес, є нетрадиційні уроки. Так називають уроки, що не вкладаються в рамки традиційної методики навчання, на яких учитель дотримується стандартної структури, методів і прийомів навчання.    Нетрадиційний урок — це передусім творчість, самобутність і навіть мистецтво вчителя. Такий урок може максимально стимулювати пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу учнів, їх інтерес до навчання.

    Розрізняють такі види нетрадиційних уроків: інтегровані, міжпредметні, театралізовані, ігрові, з різновіковим складом учнів та ін. Загалом, за формою організації нетрадиційні уроки бувають такі: урок-лекція, урок-практикум, урок-семінар, урок-залік, урок-КВК, урок-подорож, урок-гра «КВК», урок-гра «Брейн-ринг», урок-аукціон, біт-урок, урок-вікторина, бінарний урок, тощо. Технологія та конкрекретні розробки нетрадиційних уроків мають важливе значення.

В    ступні лекції використовують на початку вивчення розділів. Наприклад, вивчення розділу «Іменник» можна розпочати зі вступної лекції, на якій систематизувати необхідні для вивчення даної теми знання про іменник. Далі ввести поняття, розглянути морфологічні ознаки, синтаксичну роль. Після цього діяльність учнів можна організувати у традиційній формі (самостійно, під керівництвом учителя, колективно тощо), з використанням підручника чи консультацій вчителя та на виконання вправ.

   Вступні лекції доцільно провести на початку вивчення теми. Учитель має можливість широко розкрити мету і завдання, його практичне значення, історію питань, що зацікавить учнів і активізує їх навчально-пізнавальну діяльність.

    Інакше може бути побудована лекція в кінці вивчення теми, її основна мета - систематизувати та узагальнити набуті знання й уміння учнів. Головне завдання учителя-лектора у цьому випадку – повторити вивчений матеріал, показати зв'язок між окремими фактами, згрупувавши їх навколо основних ідей та понять. Успіх уроку-лекції значною мірою залежить від педагогічної майстерності вчителя. Щоб протягом усього уроку-лекції підтримувати інтерес учнів до вивчення матеріалу, потрібно добре володіти загальними та спеціальними методами і прийомами навчання. Вчасно створена проблемна ситуація, поставлене запитання чи завдання, наведене порівняння чи контрприклад, багата мова вчителя, його настрій тощо допомагають забезпечити досягнення мети уроку-лекції.

    Урок-аукціон. «Товаром» на уроці-аукціоні є знання учнів. «Товар» на аукціоні - це «лот», продавець – «купець». Ведучим на такому уроці краще бути вчителю. Підготовка до уроку розпочинається за два тижні призначаються чотири «купці», які готують лоти, а також «банкір». Який відповідає за підготовку аудиторії, вільної таблиці результатів аукціону. Це повинні бути учні, котрі добре встигають з предмета. Останні учні утворюють чотири «акціонерні товариства», по шість учнів в кожному. В кожному «акціонерному товаристві» обирається «президент». Президентам видається перелік запитань для повтореним, рекомендується література. Вони організовують повторення матеріалу в своїх «акціонерних товариствах» і підготовку їх емблем й девізу. Кожний «купець» готує два-три лоти (завдання) під керівництвом, контролем учителя. Оцінку відповідей учнів дають «купці», тому вони повинні бути дуже добре підготовленими до виконання своїх обов'язків. Перед уроком розставляють столи в аудиторії, а на початку уроку ведучий оголошує відкриття аукціону, представляє «купців», «банкірів», «президентів акціонерних товариств». Потім «акціонерні товариства» представляють свої емблеми й девізи.

Уроки «мозкової атаки»

Такого типу уроки проводять після завершення теми чи розділу. Зміст цього методу – в тому, щоб за мінімум хвилин дати максимум ідей.

1 етап. Вступне слово вчителя , в якому формулюється проблема , яку необхідно вирішити. Потім комплектується бригада, призначаються експерти.

2 етап. Учні ознайомлюються з умовами і правилами проведення «мозкової атаки».

3 етап. Бесіда, де учням задають запитання у швидкому темпі, а вони знаходять на них відповіді.

4 етап. «Штурм» поставленої проблеми. Кожна бригада одержує індивідуальне завдання, і протягом 15 хвилин учні повинні знайти неординарне розв’язання даної проблеми.

    У кінці уроку здійснюють відбір кращих ідей і оцінку цих ідей, дають рекомендації до запровадження, підводять підсумки.

Емоційному настрою і співробітництву на уроці сприяють стимулюючі репліки учителя: «Правильно, молодці», «Оцінимо відповідь разом», «Давайте поміркуємо». Ці звернення до учнів створюють атмосферу співробітництва. Колективна робота створює ту творчу лабораторію, в якій кожний учень виступає як дослідник, шукає і знаходить відповіді, запрошуючи учителя як консультанта.

     Одержані таким чином знання закріплюються за допомогою гри-естафети. Клас поділяється на команди, кожній із яких видають естафетну картку, яку починають заповнювати учні із останнього ряду. Кожний із учнів вписує одну назву і передає картку далі. Виграє та команда, яка заповнила картку без помилок і швидше за інших.

Бінарний урок

    Такий урок часто називають інтегрованим. Головна перевага бінарного уроку полягає у можливості створити в учнів систему знань, допомогти уявити взаємозв'язок предметів і таким чином підвищити рівень знань учнів. Бінарні уроки вимагають активної діяльності кожного учня, тому клас необхідно готувати до їх проведення: запропонувати літературу з теми уроку, порадити узагальнити практичний досвід, придивитись до конкретного явища.

    Як один з прийомів активізації самостійної діяльності учнів можна проводити підготовлених окремими учнями п'яти – семи хвилинних повідомлень з питань, які безпосередньо відносяться до програмового матеріалу. Сюди ж відносяться і більш складні вправи. До цього намагатися залучати якнайбільше різних учнів класу; матеріал для їх виступу підбираю з урахуванням їх підготовки з мови, розвитку мовлення і т.д.

    Отже, найважливішою умовою активізації навчально-пізнавальної діяльності є забезпечення мотивації навчання, яка підвищує інтерес учнів до знань, викликає наполегливість, сприяє засвоєнню нових знань, прагненню досягти поставленої мети.